Холодна вода огортає тіло, хвилі хлюпочуть назустріч. Хлопець стрімко пливе, перемагаючи течію, намагаючись не привернути уваги фашистів, що на правому березі укріплюють позиції в очікуванні переправи радянських військ. Мишко добре придивився, де, які гармати стоять, де кулемети, скільки німців у селі. Він чекає, не дочекається, коли почнуть наступ наші війська, і своїми донесеннями намагається наблизити звільнення рідного села. Народився Грищенко Михайло Григорович у селі Вовніги Дніпропетровської області у 1927 році (рік пізніше приписав, щоб встигнути прийняти учать у бойових діях, так і залишилася ця дата в його документах). Йому було чотирнадцять років, коли в село прийшли фашисти. Щоб уникнути німецької неволі, ховався в кукурудзі, разом з братом Володею, переходив з села в село. А коли радянські війська підійшли до Дніпра і готувалися до форсування, став приносити відомості про ворогів, ризикуючи власним життям. Навіть був внесений до списків розвідроти й поставлений на довольство. У 1945 році його призвано служити в армію, і потрапив на аж на Тихий океан воювати з японцями. Про нього є запис в книзі «Краснознаменный Тихоокеанский флот» (С.Є.Захаров). Мав поранення, був нагороджений бойовими медалями та орденом Великої Вітчизняної Війни. Після війни закінчив технікум, працював в комунальних закладах Дніпропетровська. Він був хорошим , дбайливим, справедливим батьком, надійним чоловіком для своєї дружини, чудовим дідусем, простою веселою людиною. Таким і запам’ятали його всі хто знав.