Мій дідусь Духно Василь Васильович є дитиною війни , але жахливі відгуки цієї події лунають у його пам’яті і досі. Коли я розпитую його про ті спогади які він запам’ятав з часів війни , він відповідає , що не запам’ятав багато , можливо тому , що був малий . Розповідав тільки , що було дуже страшно і вибухи , які лунали майже щохвилини він не забуде ніколи . Я знаю , що мій дідусь не зробив нічого досить героїчного на фронті, але бути відважним життя його навчило змалку. У моєму віці він вже тяжко працював : їздив на тракторах та орав поля , а також пас багато-численні стада кіз та корів. Він із усіх сил намагався допомогти своїй родині у такий дуже страшний період життя, бо був не єдиною дитиною у сім’ї. Трагічна доля спіткала його батька на фронті , нажаль він так і не повернувся, і не побачив свого молодшого Василя . Мені здається він міг би ним пишатись! Коли дідусь розповідає мені про війну, я бачу смуток , а іноді навіть сльози проблискують у його зрілих очах за тих старших товаришів , які віддали своє життя за нашу мирну Батьківщину! Для мене мій дідусь є взірцем наполегливості, цілеспрямованості. Такі люди як він, підняли країну з руїн , відновили промисловість та зберегли життєвий оптимізм. У майбутньому, коли я підросту, я хочу перейняти від нього всі ці життєві цінності якими володіє він!

Страница солдата создана "Бессмертный Полк-Днепропетровск"