Кожного року навесні приходить до нас світле і радісне свято-День Перемоги. Все менше залишається ветеранів-учасників війни, для яких слово війна-незагойна рана. Адже це вони пройшли жорстокий і кривавий шлях для того, щоб цей день настав. День Перемоги болем відгукується в серці, бо немає, мабуть, жодної української сім’ї, якої б не торкнулась війна, хто б не втратив в тому пеклі близьку людину. В ім’я миру та щастя Батьківщини, наші воїни готові були йти на смерть, щоб рідна земля не була під владою фашистів. З розповіді своєї бабусі я дізналася, що в цій війні брав участь і мій прадід Дмитро Семенович. Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, йому виповнилося лише 18 років. Як і для тисячі його однолітків війна обірвала на самому початку всі мрії про майбутнє щасливе життя. Пройшовши тяжкі випробування страшної війни, повернувся з бойовими нагородами в своє рідне село Цвітне, де працював у колгоспі та у гончарному цеху. Багато років спливло з часу закінчення Великої Вітчизняної війни, та ми маємо пам’ятати, якою ціною була здобута перемога і бути вдячними пращурам, своїм предкам.

Автор: правнучка Альона Коломоєць