При цьому слові – війна, у людей зникає усмішка, на чоло лягають глибокі зморшки, в очах з’являється сум. Це чорна ганебна сторінка в історії людства. У дитинстві війна уявлялася мені зовсім не страшною. Потім я подорослішала і зрозуміла, що війна – це сльози і розпач матерів, плач сиріт, страх, голод, ріки крові, жорстокість німецьких солдатів, страти, стогін поранених… Я довідалася про це, щоб ніколи не забувати. Такі речі врізаються у пам’ять назавжди. Я, як і мої ровесники, не знаю війни. А діти війни пліч-о-пліч зі старшими йшли в бій. Вони були напівголодними і обідраними. Багато загинуло жінок і чоловіків. Серед них був мій прадід – Бураков Лук’ян Онуфрієвич. Коли мені розповідають про ту важку війну, я згадую свого прадіда з повагою і подякою. Я розумію, що завдяки йому і людям, які загинули, ми живемо у злагоді і мирі. Багато загинуло хлопців і дівчат, будучи ще підлітками. Вони ще не знали життя своєї Вітчизні. Ми ніколи не забудемо їхні подвиги. Кожен зобов’язаний пам’ятати, що зараз живе завдяки тим, хто загинув у той страшний час. Я хочу прожити життя гідно, тому що воно занадто дорого комусь обійшлося. Коли я міркую про те, що було і буде, я починаю розуміти: яке ж це щастя – чисте блакитне небо над головою. Тож хай, ніколи не повторяється той жах – війна.

Страница солдата создана "Бессмертный Полк-Днепропетровск"