Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, мій дідусь, Білий Григорій Прокопович, ніс строковую службу в армії в місті Севастополі. Із перших же днів війни опинився у самому пеклі жорстокої битви за Батьківщину. Всього не злічити, що випало солдатові: полон, втеча з нього, довге повернення до рідної домівки, що вже була окупована фашистами, і кожного дня, і кожної години загроза смерті від ворога, що вважав себе господарем на Українській землі. У 1943 році, коли була визволена Дніпропетровщина, дідусь продовжив службу у діючий армії зв'язковцем. Мужньо і хоробро боровся з ворогом, бо на власнім досвіді і доспіді свої близьких переконався, що фашизм несе смерть усьому живому. За відвагу, проявлену в боях,дідусь був нагороджений багатьма орденами та медалями, в тому числі орденом Червоної Зірки, медаллю "За відвагу" і ще багато іншими урядовими нагородами. Бойовий шлях Білого Григорія Прокоповича продовжився і в Європі: він дійшов до Берліна, брав участь у військових операціях в Японії, за що теж отримав урядову нагороду. І лише у 1946 році солдат повернувся Додому, щоб піднімати з руїн рідну домівку, рідний завод, рідне місто Дніпропетровськ, Батьківщину. Мій дідусь помер у 1991 році, але пам'ять про нього залишилась у наших серцях. Спогади про дідуся Григорія будуть передаватися із покоління в покоління.