Багато років минуло після Великої Вітчизняної війни, але кожного разу в День Перемоги ми згадуємо події тих далеких днів. Моя прабабуся народилася в маленькому селі на Вінничині. Під час війни село зайняли фашисти. У будиноку, в якому жила сім’я прабабусі, оселилися німецькі офіцери. Старших членів сім’ї примушували йти на роботу. Маленька Надя залишалася вдома на господарстві. Їй потрібно було готувати їжу, полоти город, прибирати будинок. Бабуся і тепер дивується, як вона все встигала. По сусідству теж оселилися фашисти. Одного разу трапився жахливий випадок. Один із сусідських хлопчаків вкрав у німців баночку консервів. Пропажа була дуже швидко виявлена. Але хлопчик не зізнавався. Німці погрожували розстрілом і йому, і його матері. Дивом їхня сім’я залишилася живою. Тільки після того, як німці покинули село, хлопчина приніс консерви додому. Здорово йому дісталося від матері, адже він поставив під загрозу життя всієї сім’ї. Радянські війська наступали, війна близилась до кінця, але життя залишалося важким. Доводилось дітям працювати в полі: збирати колоски. Дуже хотілося їсти, і діти потайки, збираючи колоски, кидали до рота кілька зернят. Єдиною годувальницею була корова, яку бабуся з любов’ю доглядала, доїла. Життя моєї бабусі, сповнене труднощів, можна назвати подвигом. Напівголодне дитинство, без іграшок, солодощів. Але ніхто не скаржився. А навпаки – намагався допомогти дорослим своєю працею наблизити День Перемоги, щоб ми – їх онуки та правнуки мали все те, чого не мали вони.