Летить час. Роз'їхались по всій державі наші ветерани, несуть вахту миру, виховують молоде покоління на бойових традиціях. їх напружену і безкорисливу працю високо цінує наш народ. Агафонов Василь Федорович народився в Росії у місті Вариш, Ульяновська область. Його батьки були сільськогосподарськими робітниками. Василь Федорович закінчив сім класів. Потім працював у колгоспі до 1943 року. Після цього пішов добровольцем на фронт. Там закінчив полкову школу, а в Казані танкове училище. Після закінчення війни він залишився на воєнній службі. 'За тридцять років побував майже у всіх державах колишнього СРСР. На fзаслужений відпочинок Василь Федорович цішов підполковником. Минуло багато років, а пам’ять ще й досі відтворює події, по яким ми і сьогодні поповнюємо історію. Спогади, залишила війна після себе ветерану-це жах, темрява і порожнеча в душі. Адже багато з тих людей, з якими воював Василь Федорович вже ніколи не повернуться до своїх рідних домівок, не побач своїх близьких... “Оглядаючись на прожите, можу сказати: я побачив, що зміг, і пам'ятаю все” - розповідає Василь Федорович. І справді, воєнні роки, люди великої мужності й відваги пройшли перед його очима. Саме важке становище було у Казані, коли вони потрапили в оточення, як розповідає Василь Федорович. Але вони вчилися жити у життя, набували бойової Майстерності в боях, самостійно опановували усе нове, не відоме їм раніше, перетворюючи це у свій досвід. Осягали все своїм розумом, нерідко ціною своєї крові. “Перші трагічні і важкі бої, в яких я брав участь проходили від одного населеного пункту до іншого. Для мене це не були абстрактні рубежі і населені пункти. Деякі з людей, які там жили, поспіхом кинувши все і взявши лише дітей, відУжджали. Інші, проводивши рідних і близьких, брали зброю і уходили в ліси. Страшно все це було. І жахливіше вдвічі від того, що приходилось знову і знову переживати трагедію евакуації, відступу розповідає Василь Федорович. З тих пір минуло багато років. Все далі і далі уходять в минуле події в спогадах людей минулої війни. Зараз ростуть нові покоління людей, які не бачили жахів другої світової війни, але кожен повинен пам’ятати і ніколи не забувати учасників боїв за свободу, за нашу спільну перемогу. Нехай пам’ять про героїчні події минулого слугують майбутнім поколінням гарним уроком пильності, мужності і героїзму